Вимушені переселенці з особливими потребами

Вимушені переселенці з особливими потребами

Вимушені переселенці з особливими потребами з Донбасу, яких розмістили в санаторії під Одесою, потребують термінової допомоги. Адміністрація не має змоги оплачувати рахунки в борг.

“А чому ви поїхали?” – запитуємо у малих Саші і Артема, які копирсаються у багнюці.

“Бо стріляли”, – відповідють вони.

“А коли батьки кажуть, ви зможете повернутися додому?”

“Коли перестануть стріляти”.

Саша каже, що останні дні жила в підвалі. Для тих, хто не може ходити, спуститися в сховище, якщо почнуть стріляти – уже щастя.

Вимушені переселенці з особливими потребами

У Тамари з Макіївки – сестра після інсульту на інвалідному візку, який відремонтували волонтери.

У Людмили з Луганська в доньки ДЦП. Необхідні ліки коштують 500 гривень. Пенсію ще не перерахували.

У третьокласника Павлика з Макіївки – хвора мама, яка в свою чергу турбується, що старшого сина відрахують з коледжу, якщо той не повернеться в Ясинувату на навчання.

Вимушені переселенці з особливими потребами

Світлана Анатоліївна з Донецька чекає на невропатолога. Тільки він має право виписувати ліки для прикутого до ліжка чоловіка. У нього пошкодження головного мозу та епілепсія. Найближча лікарня в 20 кілометрах звідси.

Тетяна – медсестра з Горлівки. З-під вибухів вивезла чоловіка, який не пересувається самотужки. Тут же влаштувалася на роботу. Утім, надавати спеціалізовану допомогу не може.

Вимушені переселенці з особливими потребами

У санаторій “Сперанца” у 80 км від Одеси на зиму заселили 260 людей з особливими потребами та їхні родини із зони бойових дій – Макіївки, Красного Луча, Горлівки, Луганська. Зазвичай там літній табір, який працює три місяці. На зиму треба встановлювати опалення, а це – півмільйона гривень.

Досі керівництво домовлялося, щоб постачальники їжі давали продукти в борг. Те саме з електроенергією. Наприкінці вересня адміністрацію просять сплатити рахунки.

Волонтери з Одеси усіляко допомагають: надають психологічну допомогу, привозять теплий одяг, засоби гігієни. Міжнародні організації знайшли кошти, щоб оплачувати рахунок на мобільному телефоні. Утім, цього недостатньо.

Вимушені переселенці з особливими потребами

З переселенців – 120 хворих з епілепсією, травмами мозку, інсультами, 90 дітей з ДЦП – потребують особливої медичної допомоги. До найближчої лікарні у Білгороді-Дністровському – 21 кілометр. Деякі з родин переселенців влаштувалися на роботу сантехніками, електриками, медсестрами. Утім, платити їм далі у керівництва немає змоги. Директор закладу звертається до держустанов в Одесі, але грошей на те, щоб утримували санаторій, вже немає.

Більшість переселенців, з якими ми спілкувалися, хотіли б повернутися у рідні будинки й квартири. Однак у багатьох містах досі стрілянина. Дорога на схід з хворими родичами – майже спецоперація. Гарантії, що не почнуть стріляти знову – немає.

У Вікторії – мами трьох дідей з Красного Луча Луганської області – на вустах посмішка.

Вимушені переселенці з особливими потребами

“Я втомилася плакати. Грошей немає, але ми живі. А ще, якщо я буду ходити похнюплена, то й діти сумуватимуть. Мені треба триматися,” – пояснює жінка.

Спеціальний репортаж Громадського. Одеса.

/Наталя Гуменюк, Сергій Назаров