«Залишили все – господарство: кури, кролі, порося, два собаки та кішку…»

Історія родини з Луганської області: мати Людмила  (62 р.) та  син Андрій (37 р.)  були змушені виїхати з рідного дому, який будував ще їх прадід.

«Залишили все – господарство: кури, кролі, порося, два собаки та кішку.  Просто відкрили сарай – та самі втекли. Сусіди виїхали ще тиждень тому, коли почали активно атакувати важкою артилерією наше містечко Щастя. Залишили і в льоху чимало овочів та консервації. Але, що це, коли втрачаєш набагато більше…     Куди їхати? Єдина наша  життєво необхідна вимога – це місто, де син може приймати процедуру гемодіалізу тричі на тиждень.  Необхідно зазначити, що тут нам допомогли медичні працівники – вони самостійно зв’язалися з Мінохоронздоров’я, а  ті, направили нас до третьої міської   лікарні  столиці України. Три тижні ми були на стаціонарному лікуванні. А потім: «Шукайте помешкання самостійно та за свої кошти». Враховуючи, що у сина важке захворювання нирок, цукровий діабет та практично повна втрата зору, зрозуміло, що нам необхідне житло біля лікарні  або біля метрополітену. Ми, не маємо рідних чи знайомих в Києві, не жили в таких мегаполісах,  і зрозуміло, що маємо серйозний психологічний стрес.  Довідку щодо статусу переселенця отримали швидко. І на цьому все. В інтернеті прочитала про програму «Рятуймо разом!» Національної Асамблеї інвалідів України, яку підтримано ПРООН в Україні. Зателефонувала на гарячу лінію Асамблеї. Якщо чесно, то не сподівалася, що отримаю взагалі будь-яку допомогу. Але саме завдяки цій команді сьогодні я з сином маю де жити! У нас є дах над головою – займаємо кімнату у трикімнатній квартирі біля метро. Нам допомогли життєво необхідними  ліками та надали продукти! Допомогли щоб департамент соціального захисту населення м. Києва надав нам транспорт для поїздки на процедуру гемодіалізу. Через департамент охорони здоров’я отримуємо інсулін. На жаль, не отримуємо безкоштовні ліки, які нам встановлені законодавством, від держави!!! На ліки в мінімальному обсязі щомісяця витрачаємо 800-900 грн. – одну пенсію.  А перед Новим роком до нас приїхала моя донька з немовлям! Онука – дитя війни, це і щастя і біль!

 ТАМ – залишилася Батьківщина, гарні спогади та мрії ….., а також  руїни всього того, що напрацьовували  все життя. Що буде далі?»